ЄС: основні відомості

Вітовський район » Європейська та Євроатлантична інтеграція України » ЄС: основні відомості

Українська | Русский | English

Головна

Актуальна інформація

Оголошення

Оприлюднена інформація

Районна державна адміністрація

Учасникам АТО та членам їх сімей

Органи місцевого самоврядування району

Децентралізація влади

Довідник установ району

Економіка та фінанси

Агропромисловий комплекс

Соціальна і гуманітарна сфери

Громадська рада

Взаємодія із громадськістю

Адміністративні послуги

Європейська та Євроатлантична інтеграція України

Профілактика злочинності та вдосконалення системи захисту прав і свобод громадян

Запобігання проявам корупції у Вітовському районі

Режим підвищеної готовності!

Доступ до публічної інформації

Інформаційні ресурси

Очищення влади

Електронне звернення

Безоплатна правова допомога

Центр пробації

Історія створення ЄС

Ідеї створення домінуючого міждержавного утворення, які лунали на протязі історії Європи, з особливою силою почали набирати обертів після Другої світової війни. У післявоєнний період на континенті з’явився цілий ряд організацій – Рада Європи, Західноєвропейський Союз, НАТО.

Європейській Союз утворився в результаті послідовного розвитку процесу інтеграції країн Західної Європи, яка пройшла у своєму розвитку декілька етапів.

9 травня 1950 року вважається початком процесу європейської інтеграції. Саме тоді міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою “план Шумана”) Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини та недопущення між ними війни у майбутньому. Найважливішім засобом досягнення цієї мети мав стати механізм управління та наднаціонального контролю над виробництвом і торгівлею стратегічною для військових потреб продукцією – вугіллям та сталлю. Контроль мав здійснюватись “вищим органом” (прообразом Європейської Комісії).

18 квітня 1951 року “план Шумана” було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС). До складу ЄСВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція (“європейська шістка”, яка в подальшому стала “локомотивом” європейської інтеграції). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року.

27 травня 1952 року країни “європейської шістки” підписують Договір про заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС).

10 вересня 1952 року міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС доручають Спільним зборам ЄСВС (прообразу майбутнього Європейського Парламенту) розробити проект Договору про створення Європейського політичного співтовариства (ЄПС). 10 березня 1953 року Збори закінчили роботу над проектом Договору.

Однак, ані ЄОС ані ЄПС так і не стали реальністю. Вирішальну роль тут відіграла Франція, парламент якої після довгих дискусій у серпні
1954 року вирішив відкласти ратифікацію Договору про ЄОС. А це зробило недоречним і підписання Договору про ЄПС.

Таким чином, на початку 50-х років країнам «європейської шістки» не вдалося започаткувати інтеграцію в оборонній та політичній сферах. Інтеграція продовжувала розвиватись в інших сферах, передусім в економічній.

Наприкінці 1955 року на конференції у Мессіні країни “європейської шістки” домовились про заснування Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратому).

На початку 1957 року керівники урядів “європейської шістки” вирішили поряд з Євратомом створити також і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС).

23 березня 1957 року у м. Рим відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратом).

Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар’єрів усередині Співтовариства (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті - створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Співтовариства товарів, послуг, капіталу, робочої сили).

Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії у мирних цілях. Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 року і ввійшли в історію під назвою “Римські договори”.

8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС. 1 липня 1967 року цей Договір набув чинності. У результаті була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції. Основними інститутами стали Європейська Комісія, Рада Європейських Співтовариств, Європейський Парламент та Суд Європейських Співтовариств. У грудні 1974 року до цих органів додався новий – Європейська Рада, яка складається з глав держав та урядів країн-членів Європейських Співтовариств.

У 1968 році завершується формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Наприкінці 1969 року завершується формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) ЄЕС. Первісні цілі ЄЕС, визначені Римським договором 1957 року були досягнуті. З'явилася необхідність визначення подальших завдань для розвитку європейської інтеграції.

На початку 70-х років розпочався процес розширення ЄЕС.

1 січня 1973 року членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія.

1 січня 1981 року членом ЄЕС стала Греція.

1 січня 1986 року членами ЄЕС стали Іспанія та Португалія.

1 липня 1987 року набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року Єдиного внутрішнього ринку (наступного етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики та інституцій), запровадив спільну політику в соціальній сфері, в галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, а також поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. Крім того, у Єдиному Європейському акті було поставлено питання про створення Європейського Союзу, який мав стати інститутом не лише економічним, а й політичним.

7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (саме поняття “Європейський Союз” з’явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так званні “три колони” Європейського Союзу:

“перша колона” – Європейські Співтовариства: ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство (замість старої назви “Європейське Економічне Співтовариство”). Причому Європейське Співтовариство є серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить “наднаціональний феномен”;

“друга колона” – спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ);

“третя колона” – співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.

В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору визначило курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу (п’ятий - найвищий рівень економічної інтеграції).

1 січня 1995 року членами Європейського Союзу стали Фінляндія, Австрія та Швеція.

2 жовтня 1997 року було підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року). Зазначений договір вніс зміни та доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про заснування Європейського (Економічного) Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни торкнулись повноважень та напрямків діяльності, а також привели інституційні механізми до цілей, визначених Маастрихтським договором.

Особливу роль у цьому відіграло укладення у 1997 році Шенгенської угоди про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу.

26 лютого 2001 року був підписаний Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів.

1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС – євро, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС – найвищого етапу інтеграції. Початково Єврозона нараховувала 11 країн, в яких євро було введено 1 січня 1999 року (готівка 1 січня 2002 року): Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція. Пізніше євро ввели в 6 країнах: Греція, Словенія, Кіпр, Мальта, Словаччина, Естонія. Велика Британія та Данії вирішили поки що відмовитись від введення євро на своїй території, а Швеція не змогла виконати необхідних критеріїв введення євро, встановлених Маастрихтським договором.

1 травня 2004 року членами Європейського Союзу стали Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Литва, Латвія.

17-18 червня 2004 року на Самміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Конституції Європейського Союзу.

29 жовтня 2004 року Угоду про Конституцію Європейського Союзу було підписано главами держав та урядів 25 країн-членів ЄС у Римі.

Конституція ЄС складається з чотирьох розділів, у яких відображено головні цілі, завдання та функції ЄС, організаційна структура та процедура прийняття рішень, права і обов’язки всіх європейських органів управління, а також напрямки діяльності організації.

29 травня і 1 червня 2005 року населення Франції та Нідерландів голосує проти Конституційного договору. Негативні рішення референдумів спричинили паузу для розмірковувань про майбутнє Євросоюзу. В жовтні ЄС починає переговори про вступ з Туреччиною та Хорватією.

1 січня 2007 року до Європейського Союзу приймають Болгарію і Румунію. Європейській Союз налічує 27 членів.

У грудні 2007 глави держав і урядів ЄС року підписали Лісабонський договір про реформу Європейського Союзу (набув чинності 1 грудня 2009). Він ставить ЄС на нову договірну основу і має зробити його демократичнішим, прозорішим і ефективнішим.

Договір передбачає далекосяжні реформи. Так, наприклад, у майбутньому діючий Президент Європейської ради має зміцнити безперервність дій ЄС. Прийняття рішень ЄС буде полегшено за рахунок того, що в багатьох випадках відпаде потреба в одностайному голосуванні. Рішення, що приймаються кваліфікованою більшістю, поширюються тепер на багато інших сфер. Починаючи з 2014 року, для прийняття рішень Ради ЄС принципово необхідна буде «подвійна більшість». Відповідно до цього рішення Європейського Союзу у Раді міністрів потрібна буде більшість у 55 відсотків країн-членів, що налічують 65 відсотків населення (перехідне положення до 2017 року). Перехідне головування у Радах міністрів залишатиметься у формі 18-місячного колегіального головування трьох держав-членів. Кількість комісарів на 2014 рік буде скорочено до двох третин від кількості членів. Крім того, з’явиться посада «Високого представника Євросоюзу з питань політики безпеки й зовнішньої політики», який відповідатиме за зовнішні відносини євроспільноти. Реформаторський договір зміцнить також демократію та захист основних прав шляхом розширення ролі Європейського парламенту, залучення національних парламентів до процесу європейської законотворчості, а також завдяки Хартії основних прав, яка набуде сили закону (для Великої Британії й Польщі існуватимуть винятки).

1 липня 2013 року Республіка Хорватія стала 28 членом ЄС

Хронологія відносин між Україною та ЄС

2 грудня 1991 року - Декларація щодо України. Євросоюз відзначив демократичний характер Всеукраїнського референдуму і закликав Україну підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог

жовтень 1993 року, м. Київ - Відкрито Представництво Комісії Європейських Співтовариств в Україні

14 червня 1994 року, м. Люксембург - Підписано Угоду про партнерство та співробітництво між Україною, з одного боку, і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, з іншого боку (переговори щодо укладення УПС тривали з 23 березня 1993 року, Україна ратифікувала УПС 10 листопада 1994 року, УПС набула чинність 1 березня 1998 року)

липень 1995 року, м. Брюссель - Відкрито Представництво України при Європейських Співтовариствах (Європейському Союзі)

червень 1996 року - ЄС визнав за Україною статус країни з перехідною економікою

6 грудня 1996 року - Прийняття Радою Міністрів ЄС Плану дій щодо України. Висловлено готовність розвивати і посилювати політичні і економічні відносини з Україною.

5 вересня 1997 року, м. Київ - Перший саміт Україна – ЄС (обговорено стан і перспективи розвитку відносин Україна – ЄС)

1 березня 1998 року - Набуття чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною

11 червня 1998 року, м. Київ - Затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС, якою визначаються пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 року, протягом якого мають бути створені передумови для набуття Україною статусу асоційованого члена ЄС.

10 грудня 1999 року, м. Гельсінкі - Європейська Рада ухвалила Спільну стратегію ЄС щодо України (ССУ), спрямовану на зміцнення відносин "стратегічного партнерства" між Україною та ЄС (у документі відзначаються європейські прагнення України і вітається її проєвропейський вибір; ЄС підтвердив свої зобов'язання щодо підтримки політичних та економічних перетворень в Україні, які мають забезпечити подальше її наближення до ЄС)

11 жовтня 2000 року - Набула чинності постанова Ради ЄС, згідно з якою Україна була вилучена з переліку країн з неринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства ЄС

4 липня 2002 року, м. Копенгаген - Шостий саміт Україна – ЄС. За результатами саміту сторони схвалили Спільну заяву, в якій відзначено успіхи України у здійсненні економічних реформ, а також прогрес, досягнутий нашою державою щодо виконання вимог і стандартів ОБСЄ і Ради Європи під час проведених у березні 2002 року в Україні парламентських виборів.

Важливою подією саміту стало підписання Угоди про наукове та технологічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом.

7 жовтня 2003 року, м. Ялта - Сьомий саміт Україна – ЄС. Євросоюз фактично визнав готовність сторін розвивати подальші відносини, враховуючи євроінтеграційні прагнення нашої держави, що було зафіксовано у Спільній заяві за результатами саміту.

Сторони обговорили також концепцію ЄК "Ширша Європа – сусідство", реалізація якої концепції має сприяти залученню України до внутрішнього ринку ЄС, участі у відповідних програмах та політиках ЄС.

Підписано Угоду про відновлення Угоди між Україною і ЄС про наукове та технологічне співробітництво та ухвалили Спільну заяву щодо співпраці у сфері супутникової навігації “Галілео”.

21 лютого 2005 року, м. Брюссель - Спеціальне засідання Ради з питань співробітництва Україна – ЄС. Під час засідання схвалено План дій Україна – ЄС у рамках європейської політики сусідства. Реалізація Плану дій покликана сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС. Належна імплементація ПД повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для створення з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою ПД має стати укладення нової угоди з ЄС, яка повинна замінити чинну УПС після 2008 року.

1 грудня 2005 року, м. Київ - Дев’ятий саміт Україна – ЄС. Європейський Союз приймає принципове рішення щодо надання Україні статусу країни з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.

Підписано Угоду про співпрацю у створенні цивільної Глобальної навігаційної супутникової системи.

30 грудня 2005 року - Набуло чинності рішення ЄС надати Україні статус країни з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.

27 жовтня 2006 року, м. Гельсінкі - Десятий саміт Україна – ЄС. Парафовано Угоду про спрощення візового режиму та Угоду про реадмісію між Україною та ЄС. Сторонами було констатовано значний прогрес, досягнутий Україною у виконанні Плану дій Україна – ЄС.

18 червня 2007 року, м. Люксембург - Одинадцяте засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС. Підписано угоди про спрощення видачі віз та про реадмісію

1 січня 2008 року - Набуття чинності угодами між Україною та ЄС про спрощення видачі віз та реадмісію

23-25 квітня 2008 року, м. Брюссель - Перший раунд переговорів щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС (Робоча група №4 в рамках переговорів щодо нової посиленої угоди між Україною та ЄС)

2-4 червня 2008 року, м. Київ - Восьмий раунд переговорів щодо нової посиленої угоди між Україною та ЄС

9 вересня 2008 року - Дванадцятий саміт Україна – ЄС в Евіані (Франція)

7 травня 2009 року - Запуск ініціативи Східного партнерства, прийняття Спільної декларації на Празькому саміті, присвяченому Східному партнерству

23 березня 2009 року - Спільна ЄС-Україна міжнародна конференція щодо модернізації газотранзитної системи України

1 квітня 2009 року - Публікація регулярного Звіту щодо прогресу України у провадженні Європейської політики сусідства у 2008 році

16 червня 2009 року - Рада з питань співробітництва ЄС-Україна в Люксембурзі, прийняття Порядку денного асоціації

24 листопада 2009 року - Порядок денний Асоціації Україна – ЄС вступив в силу

1 грудня 2009 року - Представництво Європейської Комісії стає Представництвом Європейського Союзу

4 грудня 2009 року - Тринадцятий Саміт Україна – ЄС в Києві (Спільна заява)

26 січня 2010 року - Прийняття Пріоритетів Порядку денного асоціації Україна - ЄС на 2010 рік

5 квітня 2010 року - Набув чинності Візовий кодекс ЄС

15 червня 2010 року - 14-е засідання Ради з питань співробітництва ЄС-Україна в Люксембурзі

24 вересня 2010 року - Вступ України до Європейського енергетичного співтовариства

22 листопада 2010 року - Чотирнадцятий щорічний Саміт ЄС-Україна в Брюсселі

25 листопада 2010 року - Резолюція Європарламенту щодо України

«Східне партнерство»

Ініціатива щодо підготовки пропозицій до посилення відносин Європейського Союзу із східними сусідами була виголошена Прем’єр-міністром Республіки Польща Д.Туском на засіданні Європейської Ради у березні 2008 року.

26 травня 2008 р. міністри закордонних справ Республіки Польща та Королівства Швеція передали на розгляд глав зовнішньополітичних відомств держав-членів ЄС спільний позиційний документ щодо концепції "Східного партнерства".

Польсько-шведські пропозиції були підтримані державами-членами на засіданні Європейської Ради 20 червня 2008 р., на виконання рішень якого Європейська Комісія 3 грудня 2008 р. представила Комунікацію “Східне партнерство”.

Довідка: країнами-учасницями ініціативи “Східне партнерство” визначено Азербайджан, Білорусію, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну. Розглядалося питання залучення в якості спостерігачів інших країн, зокрема Російської Федерації. Також прийнято рішення про можливість залучення третіх сторін до реалізації окремих проектів “Східного партнерства” в разі доцільності.

Серед основних положень Комунікації “Східне партнерство” можна виділити:

- оновлення договірно-правової бази відносин ЄС зі східними сусідами, через заміну чинних Угод про партнерство та співробітництво на посилені угоди нового формату;

- створення спеціальної програми допомоги для зміцнення адміністративної спроможності країн-партнерів;

- створення поглиблених зон вільної торгівлі (ЗВТ), яке, передусім, залежатиме від готовності економік країн-партнерів;

- лібералізацію візового режиму між ЄС та державами-партнерами з можливістю започаткування безвізового діалогу з країнами-партнерами за умови попередньої “ефективної імплементації” угод про спрощення оформлення віз та реадмісію осіб;

- зміцнення енергетичної безпеки ЄС та його партнерів на принципах Енергетичної Хартії;

- вирівнювання регіонального розвитку країн-партнерів, підтримка соціально-економічного розвитку;

- запровадження багатостороннього політичного діалогу між ЄС та країнами-партнерами в рамках саміту (раз на 2 роки), зустрічей на рівні міністрів закордонних справ (щорічно) та в рамках чотирьох тематичних платформ:

1) демократія, належне управління та стабільність;

2) економічна інтеграція та наближення;

3) енергетична безпека;

4) міжлюдські контакти;

- ініціативи-флагмани “Східного партнерства”, які мають на практиці продемонструвати переваги нової концепції вже на перших етапах її імплементації, зокрема:

1) розробка та реалізація програм інтегрованого управління кордонами;

2) створення інструменту сприяння малому та середньому бізнесу;

3) розвиток регіональних ринків електроенергії, підвищення енергоефективності та використання відновлювальних енергоресурсів;

4) подальший розвиток південного енергетичного коридору;

5) посилення взаємодії у контексті попередження, підготовки та запобігання наслідкам природних та техногенних катастроф.

Висновками Європейської Ради від 19-20 березня 2009 р. схвалено зазначену Комунікацію Європейської Комісії і затверджено відповідну зовнішньополітичну ініціативу “Східне партнерство”. На додаток до висновків схвалено Декларацію Європейської Ради.

Слід також відзначити, що “Східне партнерство” з самого початку опрацювання перебуває в умовах обмеженості коштів, наявних для фінансування його проектів до завершення нинішньої фінансової перспективи ЄС (до 2013 року).

Декларацією від 19-20 березня 2009 р. передбачено виділення 600 млн. євро на реалізацію цілей «Східного партнерства», однак чітко не визначено джерела фінансування цих обсягів.

Враховуючи деякі амбітні проекти, які передбачає “Східне партнерство”, очевидно, що ефективність його подальшої реалізації буде залежати від донорських коштів, які вдасться спрямувати на додаток до фінансування з бюджету ЄС, а також позитивного вирішення питання щодо усунення у майбутньому дисбалансу між фінансуванням “південного” та “східноєвропейського” вимірів зовнішньої політики ЄС.

7 травня 2009 р. відбувся установчий саміт нової зовнішньополітичної ініціативи ЄС “Східне партнерство”, за результатами якого було прийнято Спільну заяву. Згідно зі спільною заявою, “Східне партнерство” розвиватиметься на основі та буде доповненням до двосторонніх договірних відносин між ЄС та кожною з держав-партнерів (вихідна позиція України).

Другий Саміт «Східного партнерства» заплановано провести у травні 2011 р. у м. Будапешті.

24 травня 2010 р. у м. Сопоті (Польща) відбулася перша неформальна зустріч міністрів закордонних справ держав-учасниць «Східного парнерства».

У червні 2009 р. було проведено перші установчі засідання всіх 4-х тематичних платформ, під час яких схвалено загальні принципи і правила процедури їх діяльності, розглянуто основні цілі та презентовано окремі ініціативи-флагмани.

У жовтні-листопаді 2009 р. пройшли другі засідання тематичних платформ, за результатами яких схвалено їх основні цілі та Робочі програми на 2009-2011 рр. Крім того, погоджено концепції ініціатив-флагманів “Інтегроване управління кордонами” та “Попередження, готовність та запобігання наслідкам природних та техногенних катастроф”.

8 грудня 2009 р. у м. Брюсселі проведено щорічну зустріч міністрів закордонних справ держав-членів ЄС та країн-партнерів ініціативи ЄС „Східне партнерство”. Визначено українських координаторів діяльності відповідних тематичних платформ “Східного партнерства”:

Мін’юст – платформа № 1 “Демократія, належне врядування та стабільність”;

Мінекономіки – платформа № 2 “Економічна інтеграція та наближення до політик ЄС”;

Мінпаливенерго – платформа № 3 “Енергетична безпека”;

Бюро європейської інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів – платформа № 4 “Міжлюдські контакти”.

МЗС здійснює загальну координацію реалізації ініціативи.

Протягом квітня-травня 2010 р. у м. Брюсселі відбулися треті засідання тематичних платформ.

Протягом жовтня-листопада 2010 р. у м. Брюсселі відбулися чергові засідання тематичних платформ.

13 грудня 2010 р. у м. Брюсселі відбулась чергова щорічна зустріч міністрів закордонних справ держав-учасниць «Східного партнерства».

На даний момент Україною у рамках “Східного партнерства” започатковано співробітництво з:

· Литвою і Білоруссю

У лютому та листопаді 2009 р. відбулось дві зустрічі Міністрів закордонних справ України, Литви та Білорусі з обговорення перспектив тристоронньої взаємодії у рамках Східного партнерства.

Під час зустрічі міністрів закордонних справ трьох держав 22 листопада 2009 р. у м. Києві схвалено перелік сфер можливої тристоронньої співпраці в рамках “Східного партнерства” та домовлено сприяти налагодженню безпосередніх контактів між профільними міністерствами та відомствами трьох держав для подальшої розробки конкретних проектів відповідними робочими групами.

30 жовтня 2009 р. в м. Києві відбулися українсько-білоруські консультації з питань взаємодії в рамках ініціативи ЄС “Східне партнерство”, за результатами яких домовлено про підготовку двох спільних документів (по лінії прикордонних та митних служб), що міститимуть узгоджені підходи України та Білорусі до можливих проектів в рамках ініціативи-флагмана “Інтегроване управління кордонами”.

Сторони також узгодили текст Меморандуму між МЗС України та МЗС Республіки Білорусь про взаємодію у реалізації взаємовигідних проектів в рамках ініціативи ЄС “Східне партнерство”, який підписано 5 листопада

2009 року. Цей документ підтверджує спільний інтерес країн до співробітництва у рамках ініціативи-флагмана «Інтегроване управління кордонами». До уваги ЄС передано українсько-білоруську проектну пропозицію щодо проекту із запровадження системи інтегрованого управління кордонами на спільному кордоні.

26 листопада 2009 р. у Києві відбулися тристоронні експертні консультації з питань взаємодії у сфері історико-культурної спадщини в рамках “Східного партнерства”.

Головним проектом запропоновано визначити запровадження системної програми стажування українських державних службовців в органах влади Литви з метою підвищення їх спроможностей у виконанні завдань у сфері європейської інтеграції.

Протягом липня – серпня 2010 р. профільними міністерствами та відомствами України опрацьовано передані Литовською Стороною пропозиції щодо створення електронної системи попереднього обміну інформацією між митними органами України і Білорусі та проведення циклу семінарів з енергетичної тематики. Пріоритетність подальшого просування саме цих проектів підтверджено за результатами чергової зустрічі глав зовнішньополітичних відомств трьох держав 8 вересня 2010 р. у м. Мінську.

· Польщею

Під час другого засідання тематичної платформи №1 (7 жовтня 2009 р.) Польська Сторона презентувала проект рамкової програми «Розбудова цілісної системи та зменшення корупції», яким планується охопити усі пріоритети співробітництва у цій сфері.

Експертні консультації з питань взаємодії в рамках “Східного партнерства” із залученням профільних міністерств і відомств проведено 17 грудня 2009 р. у м. Києві. За їх підсумками домовлено сприяти налагодженню безпосередніх контактів між представниками профільних органів влади України та Польщі для подальшого предметного обговорення можливостей започаткування конкретних проектів.

· Словаччина

31 березня 2010 р. МЗС України передало на розгляд Словацької Сторони перелік запитань, підготовлених за підсумками опрацювання заінтересованими органами виконавчої влади України документа “Внесок Словаччини у “Східне партнерство” та інформувало про готовність обговорити їх у ході двосторонніх експертних консультацій.

Угода про асоціацію

Амбіції ЄС та України щодо посилення відносин один з одним створили можливість вийти за межі співпраці й сягнути поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва. Таким чином, у березні 2007 року почалися перемовини щодо нової Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, що має замінити попередню УПС. У зв'язку з приєднанням України до Світової організації торгівлі у травні 2008 року, нова угода також передбачає створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Під час проведення паризького Саміту Україна–ЄС (вересень 2008 р.) досягнуто рішення щодо назви нової посиленої угоди як Угоди про асоціацію.

18 лютого 2008 року колишній Комісар ЄС Пітер Мендельсон і Президент України Віктор Ющенко розпочали переговори стосовно укладення Угоди про зону вільної торгівлі між ЄС та Україною (УВТ). Переговори розпочалися після завершення процесу вступу України до СОТ 5 лютого 2008 року (Україна формально стала членом СОТ 16 травня 2008 року).

УВТ стане невід'ємною частиною майбутньої Угоди про асоціацію. УВТ є частиною ширшої політики ЄС, спрямованої на встановлення стабільних і сприятливих сусідських стосунків шляхом зміцнення економічних зв'язків. УВТ між Україною та ЄС має стати першим документом нового типу «глибоких та всеохоплюючих» торговельних угод. Вона охоплюватиме широкий спектр пов'язаних із торгівлею питань («всеохоплююча угода»), а її метою стане усунення перепон для торгівлі, що виникають «поза кордонами» держав, шляхом нормативно-правового наближення, таким чином частково відкриваючи, розширюючи внутрішній ринок ЄС для України («глибока угода»).

На даному етапі переговорного процесу щодо ЗВТ Сторонами обговорюється змістовне наповнення відповідних положень щодо її створення на основі проектів документів, узгоджених за результатами попередніх раундів.

Загалом у 2007-2010 рр. відбулося 17 раундів переговорів щодо Угоди про асоціацію, 14 раундів переговорів щодо створення зони вільної торгівлі, 11 засідань робочої Групи з економічних, секторальних питань та питань розвитку людського потенціалу.

Оскільки перемовини з приводу Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та її ратифікація потребуватимуть кількох років до вступу в дію повної Угоди, сторони вирішили прийняти Порядок денний асоціації Україна-ЄС.

Порядок денний асоціації замінює попередній План дій Україна-ЄС і є новим інструментом, який готуватиме до вступу в силу Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, а також полегшуватиме набуття чинності цього документу, перемовини про який нині тривають.

Порядок денний асоціації було ухвалено 23 листопада 2009 року на засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС. Він визначає ключові пріоритети реформ, яким Україна має приділити увагу протягом наступних років задля можливості повною мірою скористатися можливостями інтенсифікованої співпраці та поліпшеного доступу до ринків, передбачених новою Угодою про асоціацію між Україною та ЄС.

Порядок денний асоціації передбачає створення Спільного комітету на рівні старших посадових осіб для здійснення огляду поступу в реалізації пріоритетів у процесі реформ, визначених у документі, та періодично подавати нову інформацію щодо нього. Спільний комітет регулярно представлятиме свої доповіді Раді з питань співробітництва Україна-ЄС (у 2010 році проведено 1 засідання (26.01.2010) та 2 відеоконференції КСПО (14.04.2010 та 23.09.2010).

Програми прикордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства та партнерства 2007 - 2013 років

У рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства 2007 – 2013 років (ЄІСП) окремо виділяються програми прикордонного співробітництва, які передбачають співробітництво на регіональному рівні між країнами-партнерами ЄІСП та країнами-членами ЄС, як по сухопутних кордонах, так і в рамках морських басейнів. Особливістю цих програм є відсутність при їх впроваджені щорічних програм дій. Натомість, країни-учасниці кожної із програм розробляють Спільну операційну програму на весь термін впровадження Європейського інструменту сусідства та партнерства.

Загальний бюджет компоненту прикордонного співробітництва ЄІСП складатиме близько 1,1 млрд. євро (складатиметься із внесків фондів ЄІСП та Європейського фонду регіонального розвитку).

Відповідно до затверджених Європейською Комісією Стратегії прикордонного співробітництва 2007-2013 рр. та Індикативної програми 2007-2010 рр. з прикордонного співробітництва ЄІСП Україна бере участь у наступних програмах :

· “Україна – Польща – Білорусь”; індикативний бюджет Програми – 186,201 млн. євро

· “Україна – Угорщина – Словаччина – Румунія”; індикативний бюджет Програми – 68,638 млн. євро

· ”Україна – Румунія – Республіка Молдова”; індикативний бюджет Програми – 126,718 млн. євро

· “Басейн Чорного моря”; індикативний бюджет Програми – 17,306 млн. євро

24 грудня 2009 року Міністром економіки України були підписані угоди про фінансування ППС ЄІСП 2007-2013 рр. “Україна – Польща – Білорусь”, “Україна – Угорщина – Словаччина – Румунія”, “Україна – Румунія – Молдова” та “Басейн Чорного моря”.